Далін: Архів НДІЧАЗ, секція СЧ 34-42
Дивна квітка — один із видозмінених предметів Зони. Шанси знайти Дивну квітку вкрай низькі — мало кому вдається не заснути під дією аномального макового поля. Аромат квітки здатний приховати її носія від гострого нюху хижаків, але з часом він вивітрюється. Щоб аромат знову набрав сили, треба лягти спати з квіткою на поясі.
Дивна квітка — один із видозмінених предметів Зони. Шанси знайти Дивну квітку вкрай низькі — мало кому вдається не заснути під дією аномального макового поля. Аромат квітки здатний приховати її носія від гострого нюху хижаків, але з часом він вивітрюється. Щоб аромат знову набрав сили, треба лягти спати з квіткою на поясі.
Далін: КПК № 48. З розповіді сталкера Морячка
Сталкер: Якось пішов на Макове поле в пошуках артефакта. І так, пішов, хоча знав, що це дурість.
Але ж чим Зона не жартує? Чому не спробувати?
Поле було красиве до болю в очах — червоне, рівне, ніби хтось розлив червону фарбу на поле, і тоді вона розквітла. Повітря там важке, тягуче. Зробив кілька кроків — і одразу відчув, як ноги налилися свинцем, а думки стали повільні, липкі. Втома накрила не різко, а лагідно. Так, ніби хтось кладе руку на плече й каже: «Сядь. Відпочинь. Ти заслужив». Я зупинився, ледве не впав навколішки. Добре, що Мольфар порадив енергетиками перед походом запастися. Залив у себе банку, не відчуваючи смаку. Серце застукало швидше, але сон нікуди не зник, він просто відійшов на крок.
Тоді я почув голоси. Спочатку тихі, майже приємні. Хтось сміявся, як старі друзі біля вогнища. Мене переконували, що артефакт уже поруч, варто тільки прилягти й дати очам відпочити. Потім голоси стали ближчими, настирливими. Один шепотів, що він також шукав квітку, але марно. Інший сварився, кричав, що я вкрав його сон і маю повернути.
Маки хитались, а вітер відривав від них пелюстки і носив над полем. У якийсь момент усі голоси злились в один — теплий, глибокий, який обіцяв тишу. Я майже погодився. Але я вийшов, залишив поле. Вибрався дивом. Коли озирнувся, поле мовчало. Знаєте, я досі інколи чую той голос, коли сильно втомлююся. І боюсь, що коли одного разу він знову покличе — я відповім.
А артефактів там немає. Можна не ходити.
Сталкер: Якось пішов на Макове поле в пошуках артефакта. І так, пішов, хоча знав, що це дурість.
Але ж чим Зона не жартує? Чому не спробувати?
Поле було красиве до болю в очах — червоне, рівне, ніби хтось розлив червону фарбу на поле, і тоді вона розквітла. Повітря там важке, тягуче. Зробив кілька кроків — і одразу відчув, як ноги налилися свинцем, а думки стали повільні, липкі. Втома накрила не різко, а лагідно. Так, ніби хтось кладе руку на плече й каже: «Сядь. Відпочинь. Ти заслужив». Я зупинився, ледве не впав навколішки. Добре, що Мольфар порадив енергетиками перед походом запастися. Залив у себе банку, не відчуваючи смаку. Серце застукало швидше, але сон нікуди не зник, він просто відійшов на крок.
Тоді я почув голоси. Спочатку тихі, майже приємні. Хтось сміявся, як старі друзі біля вогнища. Мене переконували, що артефакт уже поруч, варто тільки прилягти й дати очам відпочити. Потім голоси стали ближчими, настирливими. Один шепотів, що він також шукав квітку, але марно. Інший сварився, кричав, що я вкрав його сон і маю повернути.
Маки хитались, а вітер відривав від них пелюстки і носив над полем. У якийсь момент усі голоси злились в один — теплий, глибокий, який обіцяв тишу. Я майже погодився. Але я вийшов, залишив поле. Вибрався дивом. Коли озирнувся, поле мовчало. Знаєте, я досі інколи чую той голос, коли сильно втомлююся. І боюсь, що коли одного разу він знову покличе — я відповім.
А артефактів там немає. Можна не ходити.