Далін: Архів НДІЧАЗ, витяг із особової справи ПП 26-53
Позивний: «Бродяга»
Справжнє ім’я: невідоме
Вік: 30-35
Фракція: Моноліт
Статус: командир загону
Досьє відкрито: 10.08.2012
Діяльність до утворення Полудня
Колишній монолітівець. Діяльність до вербування в Моноліт не встановлена. Після втрати псі-зв’язку з Монолітом влітку 2012 року допомагав Дегтярьову прорватись до Прип’яті у ході його розслідування провалу операції «Фарватер». Співпрацював із Корпусом на ранньому етапі його формування.
Психологічний портрет
Стабільний, з ознаками хронічної втоми, має високий рівень рефлексії, внутрішній конфлікт між прагненням до спокути та страхом перед власним минулим. Для нього, як і для більшості колишніх монолітівців, розрив із Монолітом став екзистенційним зламом: втратою опори, сенсу та зовнішньої волі. На відміну від багатьох інших, він не деградував і не зник, а спробував побудувати нову структуру співіснування для таких самих «втрачених», як і він сам.
Діяльність у межах Полудня
З-поміж полуденців Бродяга найбільш схожий на того, кого можна назвати офіційним лідером. У фракції він виконує роль морального орієнтира. Авторитет Бродяги базується не на силі чи страху, а на досвіді та здатності брати відповідальність. Він уникає розмов про минуле Моноліту, проте водночас прагне зрозуміти, що саме сталося з ним і його людьми, та чи можливе для них прощення.
Діяльність після Сигналу
Після активізації Сигналу особистість Бродяги повністю стерлася, поступившись відновленому монолітівцю, здатному без вагань виконувати волю його «божества».
Інтерес і ризики для Нацради НДІЧАЗ
Бродяга становив значний аналітичний інтерес як стабілізований колишній агент псі-впливу, здатний функціонувати без зовнішнього контролю. Його досвід міг бути використаний для дослідження довготривалих наслідків псі-програмування та можливостей реабілітації. Але після повторної активації Сигналом став неконтрольованим агентом ворожої сили з доступом до фракції та стратегічних районів Зони. Рекомендовано ліквідувати власними силами або силами агентури.
Позивний: «Бродяга»
Справжнє ім’я: невідоме
Вік: 30-35
Фракція: Моноліт
Статус: командир загону
Досьє відкрито: 10.08.2012
Діяльність до утворення Полудня
Колишній монолітівець. Діяльність до вербування в Моноліт не встановлена. Після втрати псі-зв’язку з Монолітом влітку 2012 року допомагав Дегтярьову прорватись до Прип’яті у ході його розслідування провалу операції «Фарватер». Співпрацював із Корпусом на ранньому етапі його формування.
Психологічний портрет
Стабільний, з ознаками хронічної втоми, має високий рівень рефлексії, внутрішній конфлікт між прагненням до спокути та страхом перед власним минулим. Для нього, як і для більшості колишніх монолітівців, розрив із Монолітом став екзистенційним зламом: втратою опори, сенсу та зовнішньої волі. На відміну від багатьох інших, він не деградував і не зник, а спробував побудувати нову структуру співіснування для таких самих «втрачених», як і він сам.
Діяльність у межах Полудня
З-поміж полуденців Бродяга найбільш схожий на того, кого можна назвати офіційним лідером. У фракції він виконує роль морального орієнтира. Авторитет Бродяги базується не на силі чи страху, а на досвіді та здатності брати відповідальність. Він уникає розмов про минуле Моноліту, проте водночас прагне зрозуміти, що саме сталося з ним і його людьми, та чи можливе для них прощення.
Діяльність після Сигналу
Після активізації Сигналу особистість Бродяги повністю стерлася, поступившись відновленому монолітівцю, здатному без вагань виконувати волю його «божества».
Інтерес і ризики для Нацради НДІЧАЗ
Бродяга становив значний аналітичний інтерес як стабілізований колишній агент псі-впливу, здатний функціонувати без зовнішнього контролю. Його досвід міг бути використаний для дослідження довготривалих наслідків псі-програмування та можливостей реабілітації. Але після повторної активації Сигналом став неконтрольованим агентом ворожої сили з доступом до фракції та стратегічних районів Зони. Рекомендовано ліквідувати власними силами або силами агентури.
Далін: КПК № 14. Вилучено у нейтрала
Нейтральний сталкер: Прип’ять — це пропаще місто. Якось був я там. Якраз невдовзі після того, як Дегтярьов витягнув військових з міста. Тоді ніби в Зоні все видихнуло і стало тихо. Ми з хлопцями подумали: раз таке діло, гріх не зазирнути. Хотіли швидко пройтися, подивитися, що лишилось, пошукати може якийсь цікавий хабар.
Та Прип’ять, сам знаєш, не любить гостей. В одному з дворів потрапили ми під перехресний вогонь з декількох будинків. Чую «браття, бачу невірних», «смерть грішникам» й іншу дурню цих навіжених. Я вже подумав, що все, гаплик нам.
І тут, як нізвідки, з’являється Бродяга з іншою групою бійців. Самі в усьому монолітівському. Спокійний, як той удав, на трасери куль взагалі не зважав. Оточили нас і закрили собою від тих пришелепкуватих. Заговорив із ними тихо, рівно, як той проповідник до пастви. Про те, про се, про спокій, що сталкери не вороги, що знає, що вони відчувають. І диво сталося: монолітівці перестали стріляти і вийшли з укриттів із опущеною зброєю.
Нам лише кивнули йти геть. Ми й пішли хутко, не озиралися. Але щось у Прип’ять я більше не горю бажанням йти знову. Мені і на Затоні непогано живеться.
Нейтральний сталкер: Прип’ять — це пропаще місто. Якось був я там. Якраз невдовзі після того, як Дегтярьов витягнув військових з міста. Тоді ніби в Зоні все видихнуло і стало тихо. Ми з хлопцями подумали: раз таке діло, гріх не зазирнути. Хотіли швидко пройтися, подивитися, що лишилось, пошукати може якийсь цікавий хабар.
Та Прип’ять, сам знаєш, не любить гостей. В одному з дворів потрапили ми під перехресний вогонь з декількох будинків. Чую «браття, бачу невірних», «смерть грішникам» й іншу дурню цих навіжених. Я вже подумав, що все, гаплик нам.
І тут, як нізвідки, з’являється Бродяга з іншою групою бійців. Самі в усьому монолітівському. Спокійний, як той удав, на трасери куль взагалі не зважав. Оточили нас і закрили собою від тих пришелепкуватих. Заговорив із ними тихо, рівно, як той проповідник до пастви. Про те, про се, про спокій, що сталкери не вороги, що знає, що вони відчувають. І диво сталося: монолітівці перестали стріляти і вийшли з укриттів із опущеною зброєю.
Нам лише кивнули йти геть. Ми й пішли хутко, не озиралися. Але щось у Прип’ять я більше не горю бажанням йти знову. Мені і на Затоні непогано живеться.